Пеларгонія чи Герань.

    Ми прагнемо оточити себе природою тому, що чуття прекрасного було завжди властиве людині. Створюючи квітучий сад – якщо несправжній, то хоча б маленький екзотичний куточок на подвір’ї, на балконі чи просто за вікном кімнати ми створюємо зелений дивосвіт власного задуму, ботанічний сад у мініатюрі.

    На підвіконнях помешкань в будь-яку пору року, особливо взимку зігріває і радує зелений оазис із кущиків з яскравими шапочками суцвіть, наша улюблена пеларгонія. Пеларгонія, або слідуючи, її латинській назві пеларгоніум (Pelargonium L’Herit.), напевно, одна із найулюбленіших із відомих нам кімнатних рослин.

    В народі пеларгонію особливо її декоративні форми і види з духмяними, строкатими листками або яскравими квітками, зібраними в пишні суцвіття, найчастіше називають герань.

    Пеларгонія дійсно належить до багато чисельної родини геранієвих (Geraniaceae Juss), яка об’єднує 11 родів і близько 800 видів.

    Створення комфортних умов життя, праці і відпочинку для людини – одне з приорітетних завдань людства. В усьому світі проводяться дослідження з пошуку нових видів рослин, які б відповідали цим потребам. Пеларгонії (Pelargonuim L’Her. ex Ait.) є однією з найцікавіших груп рослин нашої планети у цьому сенсі. Вишуканість та довершеність форм листків та квіток, їх забарвлення, особливості квітування забезпечують високі декоративні якості рослин.

    Вражаючи нас своєю красою і приносячи нам естетичну насолоду, вони покращують і оздоровлюють повітря в приміщеннях завдяки вмісту ефірних олій та фітонцидів. Їх здавна застосовують у фітодизайні, медицині, кулінарії і парфумерії. Ці рослини широко використовуються в озелененні: цілорічно на підвіконнях, а з весни до пізньої осені і в яскравому оформленні присадибних ділянок, садів і парків, на клумбах, рабатках і бордюрах. Всі ці цінні естетичні, лікувальні і декоративні властивості пеларгоній і обумовили вибір об’єкту дослідження.

 

         

 

  Рід Pelargonium вперше був описаний К. Ліннеєм у 1735 р і налічував 39 видів. Проте ідея виділення самостійного роду Pelargonium належить Діленіусу (Dillenius), який в1732 році запропонував відокремити африканські види роду Geranium в рід Pelargonium .

 

    В 1842 р. були опубліковані перші розділи “Флори Капської області” (W.N. Harvey, O.V.Sonder “Flora Capensis“) де було описано 163 види пеларгоній, що були поділені на 15 секцій. В подальшому німецький ботанік Кнут проводив описи пеларгоній, його роботи були опубліковані Енглером в 1912 р. (“Das Pflanzenreich”).

 

         

 

   У роді Pelargonium L’Her. ex Ait. нараховується близько 250 видів. За сучасною класифікацією, розробленою на основі молекулярних досліджень рід Pelargonium поділяють на два підроди (Ciconium, Pelargonium) які у свою чергу поділені на 19 секцій (Ciconium, Chorisma, Myrrhidium, Jenkinsonia, Subsucculenta, Quercetorum, Campylla, Otidia, Pelargonium, Glaucophyllum, Peristera, Polyactium, Magnistipulacea, Cortusina, Glaucophyllum, Ligularia, Isopetalum, Reniformia, Gibbosum).

    Пеларгонії – кущі та кущики багаторічні або рідше однорічні рослини з черговими, рідко супротивними, простими, іноді лопатевими та навіть складними листками, які звичайно мають прилистки. Листки часто прикореневі на довгих черешках а стеблові майже сидячі. У таких видів пластинка листка пальчатолопатева, пальчато- або перисторозсічена. Характерною ознакою є опушеність рослин простими та залозистими волосками. Останні виділяють ефірну олію, що надає характерного запаху багатьом представникам роду. Стебла прямостоячі, лише у деяких видів стебла лежачі або плетисті. Квітки актиноморфні або дещо зигоморфні. Тичинок найчастіше 10, рідше 5 або 15. Між пелюстками знаходяться 5 нектарників у вигляді горбків. Гінецей з 5-ти зрослих плодолистків: 5-гніздна зав’язь, один стовпчик з п’ятипроменевою приймочкою. Після запліднення стовпчик значно розростається, і утворюються тканини, які сприяють розкиданню насіння. В кожному гнізді звичайно є тільки один насінний зачаток. Однорічні види мають тонкий стрижневий корінь. У деяких багаторічних видів, які ростуть в пустелях основний корінь бульбоподібний і виконує запасаючу функцію, бульби багаті на крохмаль. Деякі види мають добре розвинене кореневище з додатковими корінцями. Пеларгонії запилюються виключно різними видами комах та птахами.

     Рід Pelargonium надзвичайно поліморфний за будовою квітки. В залежності від того, якими комахами, чи птахами переноситься пилок. В процесі еволюції у різних видів виробилися особливі механізми для приваблення запилювачів

Історія пеларгоній Pelargonium L'Her.ex Ait.

    Першою пеларгонією яка була привезена з Південної Африки в 1577 році, була P. tuberosum, яка мала сукулентні стебла, що і сприяло успішному її транспортуванню та подальшому розмноженню. Значну кількість насіння пеларгоній було завезено в 1633 році Джоном Традескантом із Капської області. Так і P. triste була однією із перших рослин,  привезенних до Європи у 1630 році. P. lobatum уперше було привезено в 1698 році з південно-західної частини Капської області.

    В 1672 році голандець Пауль Герман здійснив значні збори рослин, які в основному були лікарськими. Він відправляв їх Джеку Брейну, який проводив визначення та робив описи і малюнки. В 1678 році після повернення до Голландії Пауль Герман видав каталог рослин, до якого ввійшли і 9 видів пеларгонії, які культивуються і до наших днів. В 1710 році цей каталог був перевиданий та доповнений 10 новими видами пеларгонії. P. cucullatum введений у культуру на початку XVIII ст., привезений в Нідерланди Паулем Германом. Два різновиди: P. cucullatum var. cuculatum, P. cuculatum var.strigifolium є батьківськими формами королівських пеларгоній. P. cucullatum ssp. tabulare з м’яким опушенням та ароматом, є батьківською формою ранніх гібридів типу „Фіолетовий унікальний” („Purple Unique”). P. auritum привезено в Європу та описано в 1697 році.

    Губернатор Капської області голландець Адріан Ван дер Стел з 1699 по 1706 роки також пересилав значну кількість рослин в Європу. З цього часу пеларгонії стали поширюватися в приватних колекціях та в колекціях ботанічних садів [121]. P. appendiculatum було зібрано Тунбергом на прикінці XVIII ст.

    Перші види привезені з Південної Африки були віднесені до гераней і носили таку ж назву. В 1732 році Діленіус (Dillenius) запропонував африканські види  називати пеларгоніями (Pelargonium). Ця пропозиція була втілена в життя у 1753 р. видів Карлом Ліннеєм, який першим здійснив опис роду Pelargonium; він же описав 39 [122].

    З 1772 року та впродовж майже 20 років Френсіс Массон збирав та відсилав до ботанічного саду Кью нові види пеларгоній. Так P. ovale він привіз зі своїх експедицій в 1774, 1790 та 1794 рр. P. alternans зібрана Ф. Массоном у 1791 році. P. grandiflorum описаний Ф. Массоном у 1794 р. P. tetragonum був привезений Ф. Массоном в 1774 році з Південної Африки і введений до колекцій ботанічного саду Kью. P. tricolor – уперше цей вид був зібраний в 1791 році Ф. Массоном. Іноді зустрічаються рослини з білими або фіолетово-рожевими квітками, але з темними плямами при основі пелюсток. Вид важко піддається введенню в культуру, але на його основі виведено сорт з чудовими великими квітками, які мають фіолетові тичинки й опушені листки із зубчастим краєм.

    P. trifidum – вид знайдений у посушливих районах сходу Капської області, введений в культуру в Kью в 1790 році. P. reniforme – уперше привезено Ф. Массоном до Ботанічного саду Kью в 1781 році з південно-східної частини Капської області. P. sidoides був зібраний шведським ботаніком К. Тунбергом у 1772 році, а також Ф. Массоном. P. incrassatum було зібрано Ф. Массоном у 1791 році в прибережних районах західної частини Капської області та Намакваленда. P. echinatum уперше зібрано Ф. Массоном у 1789 році. Уперше  P. crassicaule зібрано в південній Намібії в 1786 році. P. quercifolum було введено у культуру в Kью у 1774 році. P. radens  привезено з південно-західної частини Капської області Ф. Массоном у 1774 році. P. exstipulatum  потрапив у Європу в 1779 році. Вперше P. cortusifolium зібрано в 1786 році.

    Значні збори у 1777 році зробив і Вільям Патерсон, що мандрував річкою Оранжовою та південним узбережжям Африки.

    В 1789 році французький ботанік Шарль-Луі де Харитьєр де Брютель (Charves-Louis L’Heritier de Brutelle) в своїй роботі „Compendium Generalogium” описав 80 нових видів пеларгоній, а також роди Geranium та Erodium.

P. elegans знайдений в 1795 році в Південно-західній частині Капської області. Перші збори австралійської пеларгонії (P. australe) були зроблені в 1792 році капітаном Куком та Джозефом Банксом. Насіння P. laxum було зібрано Кальвілом у 1821 році в східній частині Капської області. Уперше P. dasyphyllum зібрано в 1830 році.

    За основу створення сортів пахучих пеларгоній було взято P. capitatum та P. radens, сорти групи ангел (Angel), які було отримано на початку XX ст. Артуром Ленглі-Смітом від схрещення сорту мініатюрної королівської пеларгонії „Ангеліно” („Angelino”) та пеларгонії кучерявої (P. crispum). А також сорти королівських пеларгоній, батьківськими формами яких стали P. cucullatum та P. Grandiflorum.

    Рослини виду P. odoratissimum були привезені до Європи в 1724 році. Pelargonim cotyledonis Ботанічний сад Kью отримав у 1765 році від Джона Буша.  К. Тунберг першим привіз P. articulatum у 1770 році із західної частини Капської області. P. frutetorum R.A. використовується для створення зональних сортів з яскравими декоративними листками. P. endlicherianum –  один із видів, що отримав від Королівської ради садівників офіційний статус ”рослина для кам’янистих садів”, яка достатньо холодостійка.

    Перший опис P. myrrhifolium було зроблено в 1678 році. P. fulgidum доставлено в Голандію на початку XVIII ст. і звідти привезено до Англії та Італії. У 1823 році на основі цього виду було отримано сорт “Miss Stapleton”, що має яскраві багряно-рожеві квітки. P. xerophyton описано в 1897 році. Зростає серед скель у південній Намібії та північно-західній P. grossularioides привезений в Європу в 1731 році з острова Трістан де Кунья. P. capitatum – вид рідко зустрічається у колекціях, в основному представлені сорти. Знайдений у прибережних районах Південної Африки. Цей вид був завезено до Європи одним із перших, в Англію він потрапив з Голландії у 1690 році. P. crispum – уперше описаний в 1767 році.

    P. denticulatum введений у культуру в 1789 році. Створений на основі цього виду сорт „Філіціфоліум” („Filicifolium”) має дуже тонко розсічені листки, верхні пелюстки квіток теж розсічені до половини. P. graveolens вирощується в Європі з 1792 року.

    Опис P. antidysentericum вперше було зроблено в 1835 році. P. rodneyanum зібрано в 1836 році в південно-західній Австралії. P. bowkeri привезений в Європу у 1863 році зі східної частини Капської області, листки якого місцеве населення вживає в їжу.

     З 1863 року у Франції розпочалася селекція пеларгоній. Саме тут вперше були отримані махрові форми, більше тисячі сортів, що викликало необхідність класифікувати садові форми і гібриди. Відповідно до садової класифікації, запропонованої Н.А. Гартвісом, на основі походження та декоративних властивостей усі пеларгонії були розділені на п’ять груп: зональні, великоквіткові, плющоподібні, пахучі та сукулентні. Великоквіткові пеларгонії ще називають англійськими, тому що з XVII ст. їх вирощували в Англії.

   А в Україні вже у перші роки створення Нікітського ботанічного саду (в 1812 – 1820 роках) XX ст. Стевен зібрав колекцію гераней (пеларгоній), які використовувалися в озелененні та в горщиковій культурі.

    З 1982 р. селекцією пеларгоній у Нікітському саду почала займатися В.Ф. Зініна. Вона вперше отримала п’ять вітчизняних сортів зональної пеларгонії: сорт „Віра” – з пелюстками малинового забарвлення, „Сарабузький” – рожевий, „Віолета” – фіолетовий, „Алустон” – кармінно – червоний і „Мальвіна” – бузковий. Ці сорти характеризуються тривалим та рясним квітуванням, досить декоративною формою квіток



На главную